вільний стрибок

1. n

1) архт. склепіння

2) поет. небозвід (тж the vault of heaven)

3) підвал, льох, склеп (винний тощо)

4) сховище; (сталева) камера; сейф

5) фільмосховище

6) печера

7) стрибок (через перешкоду)

8) спорт. опорний стрибок; стрибок з жердиною

2. v

1) архт. будувати склепіння, надбудовувати склепіння (над чимсь)

2) височіти склепінням (над чимсь); накривати, як шатро

3) згинатися

4) стрибати, перестрибувати, перескакувати (через — over)

5) спорт. вольтижувати

* * *

1) архіт. склепіння; cloіster vault монастирське склепіння; поет. небосхил (тж. the vault of heaven); the blue vault блакитний купол; анат. звід; cranіal vault звід черепа

2) підвал, льох (винний)

3) склеп (тж. sepulchral vault); famіly vault фамільний склеп, усипальниця

4) сховище; (сталева) камера; сейф; safety vault сховище (цінностей) (у банку); cash іn vault готівка каси; готівка (у касі банку); фільмосховище

5) печера

1) архіт. покривати зводом; зводити склепіння (над чим-н.); височіти зводом (над чим-н.); накривати (як) куполом (тж. vault over); the sky vaulted over the sea купол неба над морем

2) згинатися; to vault lіke the raіnbow згинатися зводом /веселкою/

1) перестрибувати, перескакувати; стрибати; to vault (over) a fence перескочити через огорожу; to vault іnto the saddle підхопитися на коня /у сідло/; to vault a rіver військ. форсувати ріку

2) стрибати з опорою об що-н. ( гімнастика); вольтижувати ( кінний спорт)

1) архіт. склепіння; cloіster vault монастирське склепіння; поет. небосхил (тж. the vault of heaven); the blue vault блакитний купол; анат. звід; cranіal vault звід черепа

2) підвал, льох (винний)

3) склеп (тж. sepulchral vault); famіly vault фамільний склеп, усипальниця

4) сховище; (сталева) камера; сейф; safety vault сховище (цінностей) (у банку); cash іn vault готівка каси; готівка (у касі банку); фільмосховище

5) печера

1) архіт. покривати зводом; зводити склепіння (над чим-н.); височіти зводом (над чим-н.); накривати (як) куполом (тж. vault over); the sky vaulted over the sea купол неба над морем

2) згинатися; to vault lіke the raіnbow згинатися зводом /веселкою/

1) перестрибувати, перескакувати; стрибати; to vault (over) a fence перескочити через огорожу; to vault іnto the saddle підхопитися на коня /у сідло/; to vault a rіver військ. форсувати ріку

2) стрибати з опорою об що-н. ( гімнастика); вольтижувати ( кінний спорт)

1. n

1) межа, границя; обмеження

2) звич. pl рамки, межі; певний район, за межі якого не дозволяється виходити

3) стрибок, скік

4) відскік (м'яча)

5) військ. рикошет

6) поет. сильний удар серця

2. adj

1) невільний; зв'язаний

2) зобов'язаний; вимушений

3) неодмінний; обов'язковий

4) певний; що має намір; що зважився (зробити щось)

5) оправлений, в оправі (про книгу)

6) мед. хворий на запор

7) готовий (вирушити); що прямує (до — for)

3. v

1) обмежувати, бути межею; межувати

2) амер. називати межі, визначати кордони

3) стримувати

4) стрибати, скакати; швидко бігти; мчати, нестися

5) відскакувати (про м'яч)

6) військ. рикошетувати

4. past і p.p. від bind

* * *

1) predic зобов'язаний, змушений; неодмінний, обов'язковий

2) predic; aмep. який зважився ( на що-небудь); який має намір ( зробити що-небудь)

3) cпeц. невільний, зв'язаний

4) переплетений, оправлений, у палітурці ( про книгу)

5) мeд. проф. який страждає на запор

1) стрибок; вiйcьк., cпopт. перебіжка

2) відскік ( м'яча); рикошет (тж. bound shot)

3) пoeт. сильний удар серця

1) стрибати, скакати; швидко бігти, нестися

2) відскакувати ( про м'яч); рикошетувати

1) границя, межа

2) pl певний район, за межі якого не дозволяється виходити; зона

3) мaт. границя ( змінної величини)

1) обмежувати, служити межею

2) aмep. називати, указувати межі

3) стримувати

1) готовий (особл. до відправлення); який направляється, прямує ( куди-небудь)

2) як компонент складних слів (- bound) який направляється, прямує ( куди-небудь)

1. n

1) широка частина (спини, спинки)

2) амер., розм. молода дівчина, дівчинка

3) груб. дівка

4) (the B.) розм. оксфордські студенти

5) кін. освітлювальний прилад

2. adj

1) широкий

2) просторий, великий

3) вільний, широкий

4) явний, відвертий; помітний; ясний, очевидний

5) повний, цілковитий

6) загальний, у загальних рисах

7) грубий, непристойний

8) фон. відкритий (про звук)

9) головний, основний

3. adv

1) широко

2) вільно, відкрито

3) цілком

4) з помітним (сильним) акцентом

* * *

1) широка частина (спини, спинки)

2) aмep. молода дівчина, дівчисько; дівка

3) заст. = broad-piece

4) ( the Broad) оксфордські студенти

5) кiнo освітлювальний прилад загального, розсіяного світла; широковипромінювач

1) широкий

2) великий, просторий

3) широкий, вільний; терпимий

4) явний, певний; помітний; відвертий; повний, цілковитий; помітний, сильний ( про акцент)

5) загальний, широкий; у загальних, основних рисах

6) грубий, непристойний

7) вільний, нестриманий, розкутий, розхлябаний

8) фон. відкритий ( про звук)

1) широко

2) вільно, відкрито

3) цілком, цілковито

4) з помітним, сильним акцентом

1. n

1) довгий строк; тривалий період; великий проміжок часу

2) вірш, довгий склад

3) фон. довгий голосний

2. adj

1) довгий

2) високий, довготелесий

3) тривалий, давно існуючий

4) довжиною (в), завдовжки

5) віддалений

6) фін. довгостроковий

7) повільний, млявий

8) зморний, нудотний

9) численний, великий; що складається з безлічі пунктів (великої кількості членів тощо)

10) надмірний, великий; товстий

11) довгастий, видовжений

12) нудний, багатослівний

13) фон. довгий (голосний звук, склад)

3. adv

1) довго; тривало

2) давно, довгий час

3) протягом

4. v

1) палко (пристрасно) бажати; прагнути (for, after)

2) скучати, нудьгувати (за кимсь — for)

* * *

1) довгий строк; тривалий період; великий проміжок часу

2) пoeт. довгий склад; гpaм. довгий голосний; мyз. лонга

3) eк. покупець цінних паперів

4) ( довгі) штани; великий зріст ( чоловічого одягу)

1) довгий

2) довгий, тривалий

3) який має значну довжину; який має значну тривалість; тривалістю в...

4) віддалений; eк. довгостроковий

5) повільний; нудний, нудотний

6) численний, великий; великий

7) подовжений, довгастий; витягнутий

8) гpaм. довгий (про голосний, про склад) повний; цілий

9) (on) багатий ( на що-небудь); сильний ( у чому-небудь)

10) eк. який грає на підвищення

1) довго; довгостроково

2) давно; довгий час

3) посил. повністю; від початку до кінця

4) eк. на підвищення

1) predic зобов'язаний, змушений; неодмінний, обов'язковий

2) predic; aмep. який зважився ( на що-небудь); який має намір ( зробити що-небудь)

3) cпeц. невільний, зв'язаний

4) переплетений, оправлений, у палітурці ( про книгу)

5) мeд. проф. який страждає на запор

1) стрибок; вiйcьк., cпopт. перебіжка

2) відскік ( м'яча); рикошет (тж. bound shot)

3) пoeт. сильний удар серця

1) стрибати, скакати; швидко бігти, нестися

2) відскакувати ( про м'яч); рикошетувати

1) границя, межа

2) pl певний район, за межі якого не дозволяється виходити; зона

3) мaт. границя ( змінної величини)

1) обмежувати, служити межею

2) aмep. називати, указувати межі

3) стримувати

1) готовий (особл. до відправлення); який направляється, прямує ( куди-небудь)

2) як компонент складних слів (- bound) який направляється, прямує ( куди-небудь)

ІРОНІЯ ( від грецьк. ειρωνεία - прикидання, удаваність) - певного роду риторичний прийом, завдяки якому висловлення набуває прихованого змісту, відмінного (нерідко - протилежного) від буквального, проте формулювання останнього завжди натякає на істинність саме прихованого змісту. І. має і суто філософське значення - специфічного заперечення, що виявляє розходження наміру і результату, задуму і об'єктивного сенсу у парадоксах пізнавальної і практичної діяльності. Історично першою формою філософської І. була "Іронія Сократа". Сократ твердив, що марно шукати істину у зовнішньому світі - вона належить людині ("Пізнай самого себе") А. ле істина ця хаотично "перемішана" з хибними уявленнями і "виділити" П з того хаосу думок можна лише за допомогою серії питань, що ставляться у певному порядку (який збігається з "порядком" самого Космосу). Прикидаючись невігласом ("Я знаю лише те, що я нічого не знаю"), Сократ ставив співрозмовникам нібито "наївні" питання, які спрямовували хід думок до істинного висновку. І. Сократа є специфічною, античною, формою діалектичного методу. Специфіка цієї форми визначалася уявленням про цілісність, не розчленованість природної і духовної реальності античного світопорядку (реально-ідеального Космосу), їхню принципову нерозрізнимість. Тому антична діалектика спрямовується на виявлення суперечностей з метою їхньої елімінації, а не синтезу. Саме тому ця діалектика знаходить своє завершення в Аристотелевій системі формальної логіки (у середньовічних університетах курс формальної логіки називався "діалектикою"). Не можна погодитися з твердженнями про "суб'єктивізм" Сократової позиції (оскільки вона, мовляв, тлумачить діалектику лиш як метод пізнання) - адже античний "об'єкт" (реально-ідеальний Космос) у своїй структурі визначається людиною ("суб'єктивно") відповідно до протагорової тези - "людина є мірою всіх речей". Лише філософія неоплатонізму (і, зокрема, її християнської форми - "ареопагітизму"), яка виходить з принципової нетотожності (навіть несумірності) духовного і природного (тварного) світу, виявляє нову форму І. (і, відповідно, діалектики), оскільки тут ідеться про несумірність (по суті - трансцендентність) наміру (духовної реалії) і результату (створеної з ніщо природи) - Божественого плану буття і його словесно-предметного "творіння", які (через "гріховний" вибір Адама і Єви) виявляються змістовно несумірними, вимагаючи "додаткових" актів ("спасительний подвиг" Христа, апокаліптичні події тощо). Саме з цим (через кордоцентрично-барокову лінію від Екгарта до пієтизму і янсенізму) пов'язане формування І. нім. романтизму, спричиненого особливостями філософії Фіхте. Оскільки результат діяльності "Я" - "не-Я" (об'єкт, дійсність) виявляється, внаслідок її обмежено-предметного характеру, біднішим за своє духовне джерело (за межами дійсності лишаються нереалізовані можливості), то відкривається широке поле для розмаїтого тлумачення цих можливостей, для творчої "гри" множиною можливостей. Критикуючи романтичну І. за довільний, "суб'єктивістський" характер "гри" можливостями, Гегель водночас допускає ситуації "І. історії" - розходження мети суб'єктів історичної дії (людей) з реальним результатом ходу історії. Така І., за Гегелем, стає можливою внаслідок об'єктивного характеру діалектичного розвитку абсолютного духу і суб'єктивного характеру історичних цілей, що їх ставлять при цьому люди. Саме це мав на увазі, говорячи про "І. історії", Енгельс, невиправдано приписуючи діалектику (цей винятково духовний феномен) природі. Насправді ж т. зв. "діалектика природи" є упредметненою в природному матеріалі духовно-практичної діалектики людини, її відчуженням. Серед історичних різновидів І. особливе місце належить "екзистенційній" І. К'єркегора, суть якої зводиться до здатності людського духу не просто оперувати ("грати") наявними можливостями в рамках даної парадигми (теоретичної, етичної, естетичної та інших систем) людської діяльності, а й виходячи за її межі (к'єркегоріанський "стрибок в абсурд"), творити принципово нові можливості духовного і практичного осягнення світу.

Пуанкаре, Жюль Анрі (1854, Нансі - 1912) - франц. математик, філософ, фізик, астроном. Як філософ, відомий своїми працями з загальнометодологічних проблем розвитку науки. В галузі основ математики був безпосереднім попередником інтуїціонізму, непримиренним критиком програми логіцизму; П. вважав, що лише інтуїція, осягнення істини не шляхом доведення, а безпосереднім інтелектуальним баченням її змісту дозволяє здійснити стрибок до принципово нового знання. Проте П. не абсолютизував інтуїтивний метод і не виключав вагомої ролі логіки у забезпеченні достовірності знання. В процесі творчості П. вирізняв кілька ступенів, які розгортаються наступним чином: після обов'язкової свідомої роботи й невдалих спроб досягти результату починається безугавна підсвідома праця, що приводить до вирішальної ідеї результату, який обов'язково повинен перевірятися (підготовка, інкубація, натхнення й перевірка). Тим самим П. акцентував увагу на ролі підсвідомого у пізнанні світу. П. зробив вагомий внесок у методологічний аналіз парадоксів теорії множин, був ініціатором сучасної постановки проблеми непредикативності. Філософські погляди П. пов'язуються з доктриною конвенціоналізму. П. відкидав спрощений підхід до питання розмежування наукових істин і умоглядних побудов і в зв'язку з цим - до визначення статусу математичних, насамперед геометричних, теорій у пізнанні реальності. Він вважав, що принципи та закони наукових теорій не є ані синтетичними істинами a priori (у розумінні Канта), ані істинами a posteriori (у розумінні матеріалістів XIX ст.), вони - умовні положення, єдиною абсолютною вимогою до яких є лише несуперечливість їх поєднання в теорії. Практика змушує вибирати ті з них, які роблять теорію максимально простою і ефективною у застосуванні. В цих межах вчений вільний у виборі принципів (законів) з множини можливих, що обумовлено відносним характером самих зазначених вимог. І незрідка П., порушуючи надзвичайно тонку грань між визнанням конвенцій в науці і філософським релятивізмом, не дотримувався якоїсь послідовної системи. Втім, безперечна цінність його концептуального аналізу й філософських поглядів полягає у науково-методологічних висновках і узагальненнях природничо-наукового матеріалу, що базувалися на його глибоких спеціальних знаннях та особливій індивідуальній здатності вченого до широкого охоплення й розуміння наукових теорій.

[br]

Осн. тв.: "Наука і гіпотеза" (1902); "Цінність науки" (1905); "Наукаі метод" (1908).

СОЦІАЛІЗМ ( від лат. socialis - суспільний) - 1) Тенденція суспільного розвитку (соціалізації) як невпинного процесу поширення на загал суспільства прав, можливостей і привілеїв, які раніше були у монопольному володінні певних верств, груп, класів; у загальному сенсі виражає усуспільнення, егалітаризацію, прагнення до рівності, що виявлялося на різних етапах історії та за різних форм політичного устрою і режиму. Втім, намагання абсолютизувати тенденції соціалізації, створити на їх основі соціальний проект докорінної перебудови суспільства та його реалізувати виявилися хибними; соціалізація є комплементарною по відношенню до інших, не менш вагомих тенденцій (індивідуалізація, лібералізація, корпоратизація, монополізація та ін.), які стимулюють розвиток, винаходять і поширюють нові цивілізаційні здобутки, активізують (мотивують) найбільш здібних та енергійних членів суспільства, хоча в той же час підсилюють прояви нерівності та несправедливості тощо. 2) Впливова ідейно-політична течія сучасності, що репрезентована низкою версій - від респектабельної соціал-демократії до жорстко-тоталітарних різновидів ідеології. С. як ідея тривалий час існував у вигляді певної соціально-філософської традиції утопічного ґатунку, характерної для творів Мора, Кампанелли, Фур'є, Сен-Симона, Оуена та ін. Од поч. XIX ст. С. почав кристалізуватись як невід'ємна складова частина емансипаторської метаідвології розвитку, в рамках якої базисна тріада "великих ідеологій" виконувала низку специфічно розбіжних, але необхідних функцій, а саме; лібералізм забезпечував динаміку, інноваційний пошук, рух до змін; консерватизм надавав інституціональної усталеності ліберальному пошуку, зберігав ціннісну спадкоємність і культурну самобутність суспільства; С. забезпечував репрезентацію інтересів більшості населення країн, які переживали стрімкі зміни і багатомірну перебудову всього суспільного організму. У цьому сенсі С. уособлює ідеологічну "чутливість" до становища й інтересів трудящого населення, звичайних пересічних громадян, які піклуються про належні умови існування. Функціонально С. виступає формою критики умов і якості соціального розвитку з точки зору інтересів більшості. У XIX ст. С. як ідейно-політична течія набув виразного модернізаційного спрямування, породженого індустріалізмом. У ЗО - 40-х рр. виникає марксизм як теоретично оформлена версія С. на індустріальній стадії суспільства. Од серед. XIX ст. починає розвиватися народницький С. (однією з наріжних ідей народницької доктрини було запобігти розвиткові капіталізму із притаманними йому ризиками і негараздами), різні течії анархістського С. тощо. В ідейному русі з того часу співіснували й боролися поміж собою різні форми революційного С. та С. реформістського (або реформаторського). Поступово (особливо з колапсом соціалістичної системи) роль і вплив революціонаризму у соціалістичному русі зводиться нанівець. До впливових течій соціалістичної орієнтації у сучасному світі належать: деякі форми соціал-демократії, різновиди демократичного С., ліберального С., християнського С., неомарксизму та ін. 3) Форма соціального порядку (устрою) в державі, коли принципи С. (суспільна власність, відсутність експлуатації, загальність праці, соціальні гарантії тощо) декларуються як основоположні принципи існування і функціювання соціуму. Досвід "реального" С. у XX ст. неоднозначний і суперечливий. З одного боку, С. продемонстрував певні мобілізаційні можливості за умов, коли існувала потреба здійснити "стрибок" індустріалізації, ліквідації неписьменності та ін. У рамках цих процесів С. відігравав роль своєрідної інструментальної ідеології, маніпулятивного гасла, що маскувало реальну сутність - тотальне одержавлення суспільства задля здійснення як модернізаційних, так і стабілізаційних заходів. Історичний досвід свідчить про те, що спроби створити суспільство на "засадах справедливості", згідно із заздалегідь розробленим проектом, не життєздатні. Зорієнтоване на розподіл і перерозподіл, споживацтво та утриманство, суспільство С. не в змозі запобігти занепаду виробництва, застою і дефіциту. Намагання централізовано ("зверху") подолати нерівність і несправедливість призводять до того, що нерівність відроджується у ще більш кричущих формах, а несправедливість набуває потворних форм. 4) Термін "С." стосується також соціально-політичних рухів діяльності політичних партій та організацій, які взяли на озброєння різні версії соціалістичної ідеології і намагаються здобути владу (або впливати на неї) з метою реалізації своїх принципів та інтересів.